Інклюзивне навчання
На сучасному етапі в Україні відкрилися нові перспективи змін у системі спеціальної освіти, що насамперед пов'язані з переосмисленням ставлення до дітей з особливостями психофізичного розвитку.
Нова методологія спеціальної освіти таких дітей обґрунтована у «Концепції спеціальної освіти дітей з особливостями психофізичного розвитку в Україні на найближчі роки і перспективу» (1996), «Концепції реабілітації дітей з обмеженими фізичними чи розумовими можливостями» (1998), «Концепції державного стандарту спеціальної освіти» (1999), проекті «Державного стандарту спеціальної освіти» (2004).
У цих документах увага концентрується на гуманізації спеціальної освіти, її відкритості, створенні умов для інтеграції вихованця з особливими потребами в суспільство й водночас наголошується на необхідності активізації діяльності держави щодо соціального захисту таких дітей.
Офіційно прийнята в державі модель на інтернат перестає бути єдиним і обов'язковим типом закладу, у якому діти з особливостями психофізичного розвитку перебувають в умовах відокремленого навчання та ізоляції від соціуму. У батьків і дітей з′явилася можливість вибору різних форм навчання (домашнього навчання, у спеціальній школі, школі-інтернаті, навчально-реабілітаційному центрі, спеціальному класі при загальноосвітній школі, дошкільному закладі, у формі екстернату тощо). Але це не в повній мірі задовольняє рівність прав на освіту осіб, що мають особливості психофізичного розвитку, не завжди відповідає їхнім особистим запитам і суспільним потребам.
Використання такої моделі передбачає надання якісних освітніх послуг дітям з особливими потребами у звичайних класах (групах) загальноосвітніх (дошкільних) навчальних закладів за умови відповідної підготовки педагогів та надання підтримки сім′ям.Отже,
У більшості випадків дітям просто необхідне доступне викладання, що потребує використання різних методів, які відповідають індивідуальним вимогам, здібностям і особливостям розвитку дитини.
Дитина з особливостями психофізичного розвитку не повинна займати особливого становища в закладі, вона має почуватися природно, досягти самостійності, наскільки це можливо. Дуже важливо в інклюзивній групі створити таку атмосферу взаєморозуміння та взаємодопомоги між дітьми, щоб забезпечити дитині з особливостями психофізичного розвитку можливість самоствердитися, подолати неадекватні установки та стереотипи, набути певних навичок соціальної поведінки.
Результативність навчально-виховної, корекційно-реабілітаційної і лікувально-профілактичної роботи в інклюзивному класі (групі) значною мірою залежить від скоординованості впливів усіх членів команди (керівника закладу, педагогів, лікарів, психолога, дефектолога, реабілітолога, батьків) на дітей з особливостями психофізичного розвитку, комплексного підходу до планування і реалізації корекційно-розвивальних заходів. Важливо заохочувати організацію неформальних груп підтримки серед вихованців закладу, педагогів та батьків з метою створення простору для соціальної реабілітації дітей з особливостями психофізичного розвитку.
Перебування дітей з особливими потребами в звичайному закладі дає свої перші результати. Так, діти з затримкою психічного розвитку починають краще спілкуватися з дітьми, використовують в мові речення, вивчають невеликі вірші. Діти з ДЦП, навчаючись в звичайній початковій школі, мають середній рівень навчання, а з деяких предметів ( математика, логіка) - достатній рівень навчання.
За ефективної співпраці члени родини беруть активну участь у навчанні та вихованні дитини. Ця участь вимагає певних зусиль з боку вихователів, спеціалістів ДНЗ, адміністрації та батьків, але ці зусилля приносять свою користь для дітей, родин та навчального закладу та виходять за межі закладу, поширюючись на життя в суспільстві.
Доцільно зазначити, що соціальна інтеграція дитини з особливими потребами в середовище дітей з нормальним розвитком є не тільки бажаною, а й обов'язковою умовою його подальшого особистого росту й адекватної соціальної адаптації.
Таким чином, основою для успішної інтеграції дитини в суспільство є не тільки взаємодія спеціалістів і батьків дитини з вадами розвитку, їх критичність і гуманізм, професіоналізм і відповідальність у всій системі стосунків з дитиною, а й дбайливе ставлення до дитини, вияви ласки, тепла, розуміння, почуття емпатії та альтруїзму не тільки з боку дорослих, а й з боку здорових однолітків.
Інклюзивна освіта в контексті
реалій сьогодення
У процесі демократизації нашого суспільства неабиякого поширення набули ідеї гуманізації освіти. На зміну державоцентриській освітній системі, в якій головна мета визначалася як формування особистості за певними еталонами та підпорядкування власних інтересів державним, а основною ознакою була жорстка регламентація навчального процесу, приходить, так звана, дитиноцентриська система освіти, в якій домінує орієнтація на інтереси дитини, задоволення її потреб. Серед умов формування цієї системи слід виокремити:
· забезпечення можливості вибору навчального закладу та навчальної програми відповідно до особливостей дитини;
· здійснення стимулювання досягнень дітей у різних сферах діяльності;
· забезпечення їхнього соціально-педагогічного захисту.
Із розвитком демократичного суспільства, яке гарантує право кожного громадянина на активну участь у житті цього суспільства, приходить й нове розуміння понять «інвалід», «дитина з психофізичними вадами», «дитина з порушеннями розвитку» тощо. Сьогодні всі ці визначення поступаються новому - «діти, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку», яке стосується як інвалідності у важкій формі, так і помірних за ступенем порушень психофізичного розвитку. Такий підхід пояснюється тим, що явище «недостатності» або «інвалідності» передбачає втрату або дефіцит фізичної та розумової спроможності. Але ж спроможність вчитися залежить не від стану окремих органів або ж їхньої фізіологічної функціональності. а, радше, від психологічної функціональності дитини. Таким чином, акцент зсувається від внутрішніх проблем дитини до системи освіти, яка надає їй підтримку в навчанні, визнає її потенціал та задовольняє всі її індивідуальні потреби. «Діти з особливими освітніми потребами» - поняття, яке широко охоплює всіх учнів, чиї освітні потреби виходять за межі загальноприйнятої норми. Воно стосується дітей з порушеннями психофізичного розвитку, зокрема дітей-інвалідів, дітей із соціально вразливих груп (наприклад, вихованців дитячих будинків) та інших.
За офіційними даними департаменту медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України в нашій державі 135 773 тис. дітей мають порушення психофізичного розвитку. Це становить 1,5% від загальної кількості дітей країни.
Як засвідчують аналітичні матеріали, ці показники значно менші від середньосвітових. Зокрема, за даними Європейської академії з вивчення питань інвалідності показник дитячої інвалідності (важкі дитячі патології) у розвинених країнах коливається у межах 2,5% від загальної кількості дітей. Окрім цього, ще близько 8% дітей мають психофізичні порушення, які спричинені розладами слуху, комунікації, інтелекту, поведінки тощо.
Водночас дані психолого-медико-педагогічних консультацій, що функціонують в Україні, засвідчують, що дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, в Україні понад 1 млн. Це становить 12,2% від загальної кількості дітей у країні. Такі статистичні дані значно відрізняються від показників офіційної медичної статистики, відповідають середньосвітовим показникам та мають неупереджений характер, оскільки зібрані оперативними службами, що надають допомогу на місцях.
Система освіти дітей, які потребують
корекції фізичного та (або) розумового розвитку в Україні
Нині в Україні функціонує 396 спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів, де навчається 54,1 тис. дітей (за даними Міністерства освіти та науки України). Окрім цього в системі Міністерства освіти та науки України функціонує близько 40 навчально-реалібітаційних центрів для дітей з порушеннями психофізичного розвитку, 142 спеціальні дошкільні навчальні заклади та 1200 спеціальних груп в дошкільних навчальних закладах загального типу, де навчається близько 45 тис. дошкільників.
У підпорядкуванні Міністерства праці та соціальної політики України функціонує 298 реалібітаційних центрів, з них 208 - центрів ранньої реабілітації дітей з порушеннями розвитку, 90 - центрів медико-соціальної та професійно-трудової реабілітації.
Реалібітаційні послуги діти з обмеженими можливостями здоров'я одержують і в 46 центрах соціально-психологічної реабілітації, підвідомчих Міністерству України у справах сім'ї, молоді та спорту.
Водночас в Україні немає повного статистичного державного обліку дітей, які мають порушення психофізичного розвитку, оскільки на заваді міжвідомчі бар'єри, відсутність єдиної категоризації, різні підходи до проведення обліку таких дітей тощо.
Досвід зарубіжних країн
Розвиток і функціонування системи спеціальної освіти в державі завжди вважалися проявом турботи про дітей з особливими освітніми потребами. Однак, у більшості розвинених країн світу таке бачення системи освіти дітей, які потребують корекції фізичного та (або)розумового розвитку, почало поступово змінюватися. Знання про потреби таких дітей, педагогічний досвід роботи з ними, відповідно обладнані приміщення й досі мають велике значення, проте, сегрегація (політика примусового відокремлення будь-якої групи населення) учнів наразі розглядається як неприйнятна і така, що порушує право дитини на освіту.
Загальне бачення цього питання полягає в тому, що переважна більшість дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, повинна мати можливість навчатися разом зі своїми однолітками у звичайних умовах. Одним із результатів такого підходу вважається створення єдиної освітньої системи, яка охоплюватиме учнів різних категорій.
Освіта дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, ґрунтується на принципах виваженої педагогіки, дієвість яких неодноразово підтверджувалась і використання яких приносило користь усім дітям. Ці принципи передбачають, що відмінності між людьми є природним явищем і навчання слід відповідним чином адаптувати до потреб дітей, а не «підганяти» під сталі погляди щодо організації та характеру начального процесу.
Виважена педагогіка, орієнтована на потреби дітей і може допомогти уникнути безцільних витрат ресурсів і краху надій, до чого надто часто призводить низький рівень навчання та шаблонність усталених підходів в освіті. Окрім цього, школи, які приділяють увагу дітям, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, є тренувальним майданчиком для суспільства, орієнтованого на задоволення потреб усіх своїх громадян.
Досвід багатьох країн свідчить, що інтеграція дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, найкраще відбувається в школах, які приймають на навчання усіх дітей певного району чи громади без будь-яких обмежень. Саме в таких умовах діти, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, можуть досягти найвищих результатів в освіті та соціальній інтеграції.
Концепція інклюзивної освіти
З часу ратифікації Україною Конвенції ООН про права дитини найбільшого визнання та поширення набуває соціальна модель суспільного буття, що пов'язана з дотриманням прав людини. Наразі розлади здоров'я розглядаються як соціальна проблема, а не як характеристика особистості. Адже, беручи до уваги, що всі люди різні від природи, скоріше соціум не створює того середовища, яке б могло задовольнити потреби людей-інвалідів. зокрема виховати ставлення до них як до людей з особливими потребами, розробити відповідні виробничі норми, адаптувати архітектуру міст/селищ та транспортні засоби.
Для соціальної моделі суспільного буття найбільш прийнятною є інклюзія(процес реального включення інвалідів до активного суспільного життя), зокрема інклюзивна освіта.
Інклюзивна освіта - гнучка, індивідуалізована система навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах масової загальноосвітньої школи за місцем проживання. Навчання відбувається за індивідуальними навчальними планами та забезпечується медико-соціальним та психолого-педагогічним супроводом. Інклюзивна освіта передбачає створення освітнього середовища, яке б відповідало потребам і можливостям дитини, незалежно від особливостей її психофізичного розвитку.
Концепція інклюзивної освіти відображає одну з головних демократичних ідей - усі діти є цінними й активними членами суспільства. Навчання в інклюзивних навчальних закладах є корисним, як для дітей з особливими освітніми потребами, так і для дітей з типовим рівнем розвитку, членів родин та суспільства в цілому.
Як свідчать дослідження, в інклюзивних класах наголос робиться в першу чергу на розвиток сильних якостей і талантів дітей, а не на їхніх фізичних або розумових проблемах. Взаємодія з іншими дітьми сприяє когнітивному, фізичному, мовному, соціальному та емоційному розвитку дітей з особливими освітніми потребами. При цьому діти з типовим рівнем розвитку демонструють відповідні моделі поведінки дітям з особливими освітніми потребами і мотивують їх до цілеспрямованого використання нових знань і вмінь.
В інклюзивних класах взаємодія між учнями з особливими освітніми потребами та дітьми з типовим рівнем розвитку сприяє налагодженню між ними дружніх стосунків, завдяки чому діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей, стають більш чуйними, готовими до допомоги.
Принципи інклюзивної школи
Інклюзивна школа - навчальний заклад, який забезпечує інклюзивне навчання як систему освітніх послуг. зокрема:
· адаптує навчальні програми та плани, навколишнє середовище, методи та форми навчання для дітей з особливими освітніми потребами;
· співпрацює з фахівцями для надання спеціальних послуг відповідно до різних освітніх потреб дітей;
· створює позитивний клімат у шкільному середовищі.
Хоча інклюзивні школи забезпечують сприятливі умови для досягнення рівних можливостей і повної участі дітей з особливими освітніми потребами у житті навчального закладу та громади, для їх ефективної діяльності необхідні спільні зусилля не лише вчителів і персоналу школи, а й батьків, членів родин, однолітків.
Основні принципи інклюзивної школи такі:
· усі діти мають навчатися разом у всіх випадках, коли це виявляється можливим, не зважаючи на певні труднощі чи відмінності, що існують між ними;
· школи мають визнавати і враховувати різноманітні потреби своїх учнів шляхом узгодження різних видів і темпів навчання;
· забезпечення якісної освіти для всіх дітей шляхом розроблення відповідних навчальних планів, застосування організаційних заходів, розроблення стратегії викладання, використання ресурсів і партнерських зв'язків зі своїми громадами;
· діти з особливими освітніми потребами за потреби мають отримувати додаткову допомогу, яка може знадобитися їм для забезпечення успішності процесу навчання;
· вони є найефективнішим засобом, який гарантує солідарність, співучасть, взаємоповагу, розуміння між дітьми з особливими потребами та їхніми ровесниками.
Інклюзивні підходи у навчанні й вихованні також корисні для родин дітей з особливими освітніми потребами. Адже батьки цих дітей отримують підтримку з боку інших батьків. краще розуміють у чому розвиток їхніх дітей є типовим й у чому атиповим, а також беруть активнішу участь у процесі навчання й виховання дитини.
Учителі інклюзивних класів краще розуміють індивідуальні відмінності й особливості дітей, ефективніше співпрацюють із батьками та іншими фахівцями (спеціалістами з лікувальної фізкультури, психологами, логопедами, соціальними педагогами та іншими).
Інклюзивна освіта передбачає комплексний системний особистісно орієнтований і індивідуалізований стиль навчання, подолання девіацій поведінки та дефіцитарності розвитку, соціалізацію учнів, вимагає вивчення і знання не лише структури наявного порушення розвитку, а й рівня соціально-побутової адаптованості і комунікативно-пізнавальної діяльності кожного учня. У процесі інклюзивного навчання враховуються перспективи майбутнього розвитку, актуальність засвоєння певної форми соціальної поведінки. індивідуальні уподобання і наміри дітей з особливими освітніми потребами.
Роль сім’ї в процесі інтегрування дитини з особливими освітніми потребами в соціокультурне середовище
Важлива роль у процесі соціального інтегрування дитини з порушеннями психофізичного розвитку відводиться сім’ї, яка в ідеалі виступає одним із основних факторів її «входження» в систему суспільних відносин. Особливості сім’ї, її активності у процесі розвитку й освіти дитини визначає її психофізичний і соціокультурний статус в майбутньому, рівень реабілітаційного та соціально‐ інтеграційного потенціалу, ступінь готовності до інклюзивного навчання в загальноосвітньому навчальному закладі. Сучасна сім’я дитини з порушеннями психофізичного розвитку поряд з традиційними функціями має виконувати і низку специфічних, у зв’язку з наявністю у дитини психічного та (або) фізичного порушення розвитку (абілітаційно‐реабілітаційна, корекційна, компенсаторна). Провідними функціями сім’ї є: відтворююча, виховна, господарсько‐побутова:
1. Функція відтворення пов'язана з необхідністю існування людини як біологічного виду. В багатьох країнах Європи, і в Україні також, ця функція переживає кризу: зменшилась кількість шлюбів, знизилась народжуваність, поглиблюється процес старіння населення. Все це зумовило демографічну кризу в Україні.
2. Функція виховання засвідчує, як відбувається процес виховання, які пріоритети йому надаються. Але в часи змін у суспільстві саме сім'я стає механізмом моральної, психологічної підтримки людини. Збереження сімейних традицій – ось що стає головним у періоди історичних випробувань. Саме в сім’ї з’являються і акумулюються родинні цінності, формується історична самосвідомість людини, її гордість за свою родину, свій народ, віра в його майбутнє. В сім'ї закладаються основи виховання та формування майбутньої особистості, через неї передаються нащадкам духовні надбання, життєвий досвід, трудові навички, національний менталітет.
3. Господарсько‐побутова функція безпосередньо пов’язана з попередньою. Зі створенням сім'ї у подружжя виникають зобов'язання одне перед одним. В першу чергу це пов'язано зі спільною трудовою діяльністю у сім'ї. Саме в сім'ї всі починають вчитися відповідальності, й обов'язок кожного члена роботивиконувати певну роботу. Спільне ведення домашнього господарства й економічне забезпечення сім'ї в сучасних умовах обумовлене зміною ролей, які відіграють у ній жінки. Дедалі частіше саме вони перебирають на себе функції годувальника. Незрідка – в сім’ях, які виховують дитину з порушенням психофізичного розвитку. Досліджувачі проблем сімейних стосунків відзначають, що нинішній соціально‐економічний стан в державі призвів до:
кризи сім’ї, що спровокувало відчуження між батьками й дітьми;
втрати традицій народної педагогіки;
низького рівня загальнопедагогічних знань батьків;
неповаги й недовіри батьків і педагогів один до одного тощо.
Сім’я як соціальний інститут перебуває у стані гострої кризи, що, звичайно, негативно впливає на виконання нею основних функцій, тобто на її життєздатність: матеріально‐економічне забезпечення, житлово‐побутові умови. Це, в свою чергу, створює певний морально‐психологічний клімат, який впливає на духовність сім'ї, виховання дітей, організацію вільного часу членів родини. Особливої уваги потребують сім’ї, які мають дітей з порушеннями психофізичного розвитку, оскільки саме в таких сім’ях спостерігаються зміни на соціальному, психологічному та соматичному рівнях. Наявні у дитини психофізичні вади призводять до змін у всій сімейній системі. Реалізація батьками виховної функції виявляється утрудненою і потребує допомоги та підтримки з боку різних фахівців медичного та психолого‐педагогічного профілю. Є проблеми і родинного виховання. Сучасна сім’я дитини з порушеннями психофізичного розвитку досить рідко може виступати в якості дієвого фактора її соціального інтегрування. Основними причинами такої ситуації є:
низький економічний статус багатьох сімей;
відсутність будь‐якої дієвої підтримки з боку держави (в т.ч. просвітницької);
негативне соціальне ставлення.
Родина з дітьми, що мають особливі освітні потреби – це категорія, яка належить до «групи ризику». Відомо, що кількість психічних (невротично й психосоматичних) розладів у сім’ях з дітьми, що мають обмежені можливості вище вдвічі, ніж у родинах, що не мають дітей – інвалідів. Ці та інші фактори призводять до того, що самі батьки в багатьох випадках створюють перешкоди у реабілітації дітей з обмеженими можливостями. Але й у тому випадку, коли батьки займають більш конструктивну позицію, вони відчувають емоційне перевантаження й мають потребу в особливих знаннях про проблеми здоров’я та розвитку своєї дитини. Сім’я в процесі виховання, соціального інтегрування дитини з особливими потребами зіштовхується з величезною кількістю труднощів. Це і відсутність психолого‐педагогічного супроводу, необхідного медичного лікування, реабілітаційної допомоги дітям тощо. Часом найближчі для хворої дитини люди самі перебувають у стані хронічного стресу, викликаного недугою дитини, обставинами лікування, виховання, навчання, професійного становлення своєї особливої дитини. Все це ускладнює соціальну інтеграцію дитини, що має обмежені можливості в середовище її здорових однолітків. Інклюзія має сприяти залученню батьків до вирішення цих проблем, а батьки, в свою чергу, мають авчатися співробітництву задля максимально комфортного процесу виховання та навчання дитини з особливими потребами.
Домашня допомога
Існує чимало способів домашньої допомоги дитині, яка навчається в інклюзивному середовищі: обговорення шкільних подій, допомога у виробленні та тренуванні нових навичок, обговорення навчальних дисциплін та шкільних досягнень. При цьому батьки дають зрозуміти дитині, що їм важливо чути про її навчальні здобутки, радощі й труднощі. Батьки повинні запитувати свою дитину про друзів, що вона робить на перервах, про успіхи під час виконання спеціальних завдань, тощо. Необхідно цікавитися також планами на завтра та майбутніми подіями. Коли батьки говорять з дитиною про здобутий навчальний досвід, то визнають її старання, витрачені зусилля, досягнення. Це дасть їм змогу визначити поточні потреби й розпочати створювати стратегії, щоб допомогти своїй дитині саме у цих сферах. Стратегії залежатимуть від її здібностей та потреб. Для деяких сімей достатньою формою комунікації зі школою будуть записи у щоденнику. Батьки та вчителі можуть обговорити найкращий формат співпраці й щодня записувати до щоденника, що дитина робила, нагадування чи запитання, а також хороші новини. Таким чином і батьки, і шкільний персонал поінформовані про все, що відбувається щодня. Цю інформацію можна використати під час розмови з дитиною, попрацювати над уроками та з'ясувати інші труднощі. Інститут спеціальної педагогіки НАПН України 60 Ефективність щоденника залежить від постійного його використання як учителями, так і батьками. Під час тренування відповідей, мовленнєвих навичок, читання або перевірки слів батьки можуть бути для дитини слухачами. За допомогою простих ігор або карток можна покращити базові навички – виконання математичних дій, запис слів по буквах, впізнавання нових зображень чи слів зі словника. Знаючи, які завдання поставлено дитині, батьки зможуть допомогти їй підготуватися до їх виконання. Крім обговорення цього завдання з дитиною, батьки ще можуть проконсультуватися з учителем – часто у школі до щоденника записують майбутні події, дні контрольних робіт і наступні заплановані шкільні заходи.
Батьки повинні знати, що вивчає їхня дитина
Батьки мають дізнатися, над якими навичками та поняттями дитина працюватиме протягом навчального року. Є щорічні програми для кожного класу, в яких визначаються теми та навички для кожного предмета, їх можна отримати в школі – запитати вчителів або завуча. Якщо учні навчаються за спеціальними програмами, то специфічні поняття та навички, над якими вони працюватимуть протягом навчального року, викладено в ІНП учня. Послідовність тем можна обговорити з учителем. Знаючи, що вивчатиме дитина, батьки зможуть більше уваги приділяти цим темам вдома, аби вдосконалювати нові навички, краще засвоювати інформацію. Наприклад, якщо дитина на одному з предметів вивчає таке специфічне поняття, як «відчуття», то вдома батьки зможуть більше уваги звертати саме на це й пояснювати, як людина за допомогою відчуттів отримує інформацію.
Важливість визнання досягнень
Батьки повинні знати: варто демонструвати дитині, що її досягнення в навчанні важливі для них. Якщо вона зробила щось своїми руками, варто розмістити цю річ на видному місці. Так, малюнок можна вставити в красиву рамку й повісити на стіну, а виготовлену поштову листівку – вкласти у конверт і надіслати бабусі та дідусеві.
Поради батькам та вчителям щодо соціальної реабілітації дітей з ДЦП
· рання діагностика захворювання
· Процес реабілітації дітей з ДЦП повинен починатися відразу ж після народження
· Безперервність реабілітації
· Спільна і спеціалізована освіта , обширна педагогічна та логопедична консультація
· Корекційно-педагогічна робота має бути великою і комплексною, розвивати всі сторони психіки, мови і моторики, а також попереджати і коригувати наявні порушення.
· корекційна робота фахівців повинна будуватися не з урахуванням віку дитини, а в залежності від того, на якому етапі психомовного розвитку він знаходиться.
· Давати можливість опановувати різними трудовими навичками, творчий розвиток, спілкування з однолітками, ігрова діяльність
Основними завданнями виховно-педагогічної роботи з дітьми, що страждають ДЦП, є такі, як:
· Розширення запасу знань і уявлень про навколишній світ підопічних;
· Гігієнічне виховання;
· Формування математичних уявлень;
· Розвиток мислення, пам'яті та уваги; Розвиток їх мовного спілкування з оточуючими однолітками і дорослими;
· Розвиток дрібної моторики, сенсорних функцій, кінестетичного сприйняття і стереогноза;
· Виховання навичок самообслуговування.
Механізм забезпечення інклюзивного навчання має поетапну діяльність:
1. Дитина з особливими освітніми потребами до вступу у дошкільний навчальний заклад, школу проходить обстеження на ПМПК.
2. Батьки дитини мають право вибирати адекватно навчальний заклад, де вона буде навчатися.
3. Навчальний заклад організує педагогів загальноосвітніх навчальних закладів, дошкільних навчальних закладів для здійснення корекційно-педагогічної роботи з відповідною групою дітей і кожним окремо.
Головні завдання інклюзивного навчання в ДНЗ
Інклюзивне (інтегроване) навчання в дошкільних навчальних закладах вимагає створення спеціальних умов з метою забезпечення виконання корекційно-розвиткового та навчально-виховного процесів дітей з особливими потребами.
Інклюзивне (інтегроване) навчання та виховання може бути запроваджено для наступних категорій дітей:
· з вадами інтелектуального розвитку,
· з затримкою психічного розвитку,
· з тяжкими вадами мовлення,
· з порушеннями зору,
· з порушеннями слуху,
· з порушеннями функцій опорно-рухового апарату,
· з емоційно-вольовими порушеннями та аутичним спектром.
Головною метою інклюзивного (інтегрованого) навчання є реалізація права дітей з особливостями психофізичного розвитку на отримання освіти у відповідності з їх можливостями і здібностями за місцем проживання, їх соціальна адаптація та інтеграція в суспільство, підвищенні ролі сім’ї у вихованні і розвитку дитини.
Головними завданнями інклюзивного (інтегрованого) навчання та виховання дітей в дошкільних навчальних закладах є:
1. Забезпечення обов’язкової дошкільної освіти дітей старшого дошкільного віку (Закон України "Про дошкільну освіту" (2628-14), Відомості Верховної Ради України, 2001 р., N 49, ст. 259) та Закон України від 06.07.2010 № 2442-VI Про внесення змін до законодавчих актів з питань загальної середньої та дошкільної освіти щодо організації навчально-виховного процесу) у відповідності з програмовими вимогами до навчання дошкільників з вадами психофізичного розвитку.
2. Розвиток потенційних можливостей дітей з особливостями психофізичного розвитку в спільній діяльності із здоровими однолітками.
3. Організація психолого-педагогічного супроводу дітей з особливостями в розвитку в дошкільних навчальних закладах.
4. Реалізація корекційно-розвиткового навчання, направленого на виправлення або послаблення наявних у дітей фізичних та (або) психічних порушень, які заважають їх успішному навчанню і розвитку.
5. Створення адаптивно-освітнього простору, який задовольнить освітні потреби дитини з особливостями психофізичного розвитку.
6. Формування життєво-важливого досвіду і цілеспрямованого розвитку когнітивних, мовленнєвих, моторних, соціальних функцій у дітей, які дозволять знизити залежність дитини від сторонньої допомоги та підвищити соціальну адаптацію.
7. Формування у суспільстві позитивного ставлення до дітей з особливостями психофізичного розвитку, створення психологічно комфортного середовища в освітній установі.
8. Попередження виникнення та подолання (за наявністю) вторинних, третинних порушень фізичного та (або) психічного розвитку у дітей з особливими потребами.
9. Надання консультативної допомоги сім’ям, які виховують дітей з особливостями психофізичного розвитку, залучення законних представників до процесу навчання та виховання дитини, формування у них адекватного відношення до особливостей її розвитку, напрацювання оптимальних варіантів сімейного виховання.
Організація освітнього процесу в умовах інклюзивного (інтегрованого) навчання і виховання обумовлює створення в дошкільних навчальних закладах наступних спеціальних умов:
1.Створення корекційно-розвиткового, предметно-просторового та соціального середовища з метою стимулювання емоційного, сенсорного, моторного і когнітивного розвитку дітей з особливостями психофізичного розвитку у відповідності до їх потреб.
2.Створення оптимального навчального середовища, відповідно до можливостей дітей з особливостями психофізичного розвитку, що досягається забезпеченням дошкільних навчальних закладів відповідними навчально-розвитковими виданнями, іграшками, іграми, комп’ютерною технікою, аудіо-відео апаратурою, індивідуальними засобами навчання, необхідними дидактичними засобами.
3.Організація соціальної взаємодії між здоровими дітьми та дітьми з особливостями психофізичного розвитку, направленої на гармонізацію дитячих взаємовідносин.
4.Надання корекційно-педагогічної допомоги дітям з особливостями психофізичного розвитку, направленої на виправлення або подолання фізичних та (або) психічних порушень.
5.Створення позитивної мотивації сліпих дітей до навчання на основі рельєфно-крапкової системи Брайля, навчання слабозорих з використанням рельєфних малюнків, навчальних посібників, виданих збільшеним шрифтом, з використанням тифлотехнічних засобів і спеціального обладнання.
6. Навчання глухих і слабочуючих дітей з використанням звукопідсилюючої апаратури та технічних засобів, які забезпечують передачу навчального матеріалу на візуальній основі.
7.Створення безбар’єрного середовища для навчання дітей з порушеннями психофізичного розвитку.
8.Наявність кабінету учителя-дефектолога з належним змістовим наповненням.
Відкриття в ДНЗ групи з інклюзивною формою навчання і виховання відбувається за заявою батьків (законних представників) на основі висновку ПМПК. Рішення про утворення груп з інклюзивним навчанням приймається керівником дошкільного навчального закладу з урахуванням освітніх запитів населення.
В силу того, що на даний момент в Україні відсутня нормативно-правова база щодо інклюзивного навчання в ДНЗ, при відкритті груп з інклюзивною формою навчання рекомендуємо дотримуватись:
1. Наказ Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України від 04.11.2010 №1055. Про затвердження Типових штатних нормативів дошкільних навчальних закладів.
2. Наказ Міністерства освіти і науки України № 128 від 20.02.2002 «Про затвердження Нормативів наповнюваності груп дошкільних навчальних закладів (ясел-садків) компенсуючого типу, класів спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів), груп подовженого дня і виховних груп загальноосвітніх навчальних закладів усіх типів та Порядку поділу класів на групи при вивченні окремих предметів у загальноосвітніх навчальних закладах» ( Із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти N 572 від 09.10.2002 ).
3. Постанова Кабінету міністрів України від 13 квітня 2011р. №629 Про затвердження Державної цільової соціальної програми розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року, основними завданнями якої є забезпечення конституційних прав і державних гарантій щодо доступності та безоплатності здобуття дошкільної освіти у державних та комунальних дошкільних навчальних закладах досягається шляхом забезпечення функціонування та розвитку мережі дошкільних навчальних закладів різних типів і форм власності; створення умов для обов'язкового здобуття дошкільної освіти дітьми п'ятирічного віку…
4. Постанова Кабінету міністрів України від 15 серпня 2011 р. №872 Про затвердження Порядку організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах.
Учасниками навчально-виховного процесу є педагогічні працівники (вчителі-дефектологи, вихователі, практичні психологи, музичні керівники, реабілітологи), помічники вихователя та інші працівники дошкільного навчального закладу, діти та їх законні представники.
В основі співпраці учасників навчального процесу покладено принципи демократизації і гуманізації навчання та виховання. Педагогічні працівники дошкільного навчального закладу повинні мати відповідну професійно-педагогічну підготовку. Діяльність помічників вихователів та інших співробітників закладу має бути спрямовано на надання допомоги в організації корекційно-розвиткового та навчально-виховного процесів.
В рамках виконання функціональних обов’язків вчитель-дефектолог (логопед):
сприяє створенню в навчальному закладі корекційно-розвиткового середовища для дітей з особливостями психофізичного розвитку, шляхом організації якісної взаємодії в роботі педагогічних працівників (вихователя, практичного психолога, музичного керівника тощо), інших співробітників закладу та законних представників дітей з метою максимально можливої соціалізації дітей з особливостями психофізичного розвитку;
організовує та змістовно наповнює процес навчально-виховної роботи та корекції індивідуальних порушень розвитку дітей з особливостями психофізичного розвитку;
проводить заняття з вихованцями групи інклюзивного (інтегрованого) навчання, у яких наявні особливості психофізичного розвитку за спеціальною корекційно-розвитковою програмою;
створює атмосферу емоційного комфорту з метою збереження психічного та фізичного здоров’я дітей;
консультує педагогічних працівників з питань індивідуалізації процесу навчання та виховання дітей з особливостями психофізичного розвитку тощо.
В рамках виконання функціональних обов’язків вихователь групи з інклюзивним (інтегрованим) навчанням та вихованням:
організовує навчально-виховний процес з урахуванням особливостей розвитку дітей з порушенням психофізичного розвитку;
погоджує навчальну діяльність по відношенню до дітей з особливостями психофізичного розвитку з вчителем-дефектологом;
дотримується професійної етики, не розповсюджує відомості, отримані під час діагностичної, консультативної роботи;
створює атмосферу емоційного комфорту в групі з метою збереження фізичного, психічного здоров’я дітей тощо.
В рамках виконання функціональних обов’язків практичний психолог:
виконує психологічне обстеження дітей з особливостями психофізичного розвитку з метою виявлення їх соціального, когнітивного та психічного розвитку;
попереджує виникнення дезадаптації дітей з особливостями психофізичного розвитку;
проводить роботу з гармонізації міжособистісних відносин дітей з особливостями психофізичного розвитку та їх звичайними однолітками;
розробляє конкретні рекомендації педагогічним працівникам, законним представникам щодо надання допомоги з питань розвитку, навчання та виховання дітей з особливостями психофізичного розвитку;
проводить розвиткові заняття з дітьми з особливостями психофізичного розвитку, і, за необхідністю, з дітьми всієї групи;
проводить роботу по формуванню навичок соціальної взаємодії тощо.
На сучасному етапі впровадження інклюзивного навчання необхідно використовувати досвід інтегративного навчання, який ми отримали станом на сьогоднішній день, досвід спеціальних (компенсуючих) та комбінованого типу дошкільних навчальних закладів, медико-реабілітаційних центрів, будинків дитини тощо, оскільки в вищезазначених установах наявні кваліфіковані спеціалісти, створено спеціальні умови, напрацьовано методики, що враховують особливості розвитку дітей. Вищезазначені заклади слід розглядати в якості ресурсних центрів.
Впровадження інклюзивної форми навчання та виховання в дошкільних навчальних закладах - це крок назустріч дитині, це нові підходи до навчання не тільки дітей з особливостями психофізичного розвитку, але і представників різних етнічних груп, статі, віку, приналежності до тої чи іншої соціальної групи. Слід наголосити, що не дитина повинна підлаштовуватися під загальну систему навчання і виховання, а саму систему повинно бути спрямовано з урахуванням потреб кожної окремої дитини. Саме при такому підході в навчально-виховному процесі переваги отримують всі, а не тільки окремі групи.
Список використаних джерел
1. Наказ Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України від 04.11.2010 №1055. Про затвердження Типових штатних нормативів дошкільних навчальних закладів.
2. Наказ Міністерства освіти і науки України № 128 від 20.02.2002 «Про затвердження Нормативів наповнюваності груп дошкільних навчальних закладів (ясел-садків) компенсуючого типу, класів спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів), груп подовженого дня і виховних груп загальноосвітніх навчальних закладів усіх типів та Порядку поділу класів на групи при вивченні окремих предметів у загальноосвітніх навчальних закладах» ( Із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти N 572 від 09.10.2002 ).
3. Наказ Міністерства освіти і науки України, Академії педагогічних наук України від 07.07.2004 № 569/38(у редакції наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Національної академії педагогічних наук України від 23.06.2011 № 623/61)Положенняпро центральну та республіканську (Автономна Республіка Крим), обласні, Київську та Севастопольську міські, районні (міські) психолого-медико-педагогічні консультації.
4. Постанова Кабінету міністрів України від 13 квітня 2011р. №629 Про затвердження Державної цільової соціальної програми розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року
5. Власова Т.А., Певзнер М.С. О детях с отклонениями в развитии. — М.: Просвещение, 1973 г.
6. Інклюзивна школа: особливості організації та управління: Навчально-методичний посібник/ Кол. авторів: Колупаєва А.А., Совій Н.З., Найда Ю.М. та ін. За аг. ред. Даниленко Л.І., – 2-ге видання, стереотипне – К.: ФО-П Парашин І.С., 2010.